ЗНЕ́ХТУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зне́хтувати. За оцим ось рогом підстеріг її знехтуваний поклонник і сказав, що вона розбила його серце (Ю. Янов., II, 1954, 65); Пообіцявши помолитися за його здоров’я і за порятунок його душі, патер зник, запропонувавши допомогти в справі поновлення шляхетських прав і знехтуваної честі пана сотника (Тулуб, Людолови, І, 1957, 43); Ви, Миколо Карповичу, ..явили перед нами необмежену силу людського страждання, ..понівеченої віри та знехтуваних надій (Мирний, V, 1955, 388); // зне́хтувано, безос. присудк. сл. — Люди добрі! — озвався Зінько.— Я не винен! Я буду жалобу подавати, що мене так ізганьблено й знехтувано!.. (Гр., II, 1963, 419).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 660.