ЗНЕТЯ́МЛЕНО, розм., рідко. Присл. до знетя́млений 2. Міни густо закущувалися вибухами по всій улоговині, гурти німців знетямлено шарахалися між ними (Гончар, І, 1954, 341); Люди схоплювалися й знетямлено терли очі. Небо над їхніми головами гриміло моторами (Загреб., Європа 45, 1959, 245).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 659.