ЗНЕТЯ́МЛЕНИЙ, а, е, розм., рідко.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до знетя́мити. Дівчина, знетямлена несподіваним горем і болем, не пробує навіть боронитися (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 282).

2. у знач. прикм. Який знетямився; нестямний. — Захищайте князя! — Знетямлені вірні гайдуки кинулися наосліп: захистити або вмерти (Кач., Вибр., 1953, 15); // Який виражає знетямлення. Думати [Жеребило] не міг. Знетямленим поглядом обводив стерильно-білі площини стін і нічого не бачив (Загреб., День.., 1964, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 659.