ЗНЕПОКО́ЄНО, рідко. Присл. до знепоко́єний. — Дівчата, а де ж Оксана? Усі в конторі мовчали.. Килина Іванівна, уже знепокоєно: — Що трапилось? Та не мовчіть же! (Головко, І, 1957, 397).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 657.