ЗНЕОХО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗНЕОХО́ТИТИ, о́чу, о́тиш, док., перех., розм. Позбавляти кого-небудь якогось бажання, прагнення до чого-небудь. Українські викладачі намагалися викладати незрозумілою церковною мовою, знеохочуючи своїх слухачів і до науки і до української культури (Фр., XVI, 1955, 144); Поки що переписуюся з товаришками з семінарії. Бачу, що вони невтомні трудівниці в дусі любові і правди,— і виднокруг душі прояснюється. Негідне поступовання [поступування] тутешніх не знеохотить мене, з дороги своєї не зійду (У. Кравч., Вибр., 1958, 316).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 657.