ЗНЕНА́ВИДЖЕНИЙ, а, е.

1. рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до знена́видіти. Інтелектуалізм сучасної поезії — явище значно ширше, ніж зненавиджена деким теорія наукової поезії (Рад. літ-во, 7, 1967, 24).

2. у знач. прикм. Який викликає до себе зненависть, відразу, злобу; ненависний. Раптом Інна, та сама зненавиджена Інна, стала наймилішою дівчиною [Дмитру] (Речм., Твій побратим, 1962, 193); // Який виражає зненависть, сповнений зненависті. Зоня не звалася зненавидженим словом «гувернантка» (Л. Укр., III, 1952, 647).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 656.