ЗНЕДО́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до знедо́лити. Пригляньмось до нашого люду, Як сум йому очі охмарив! Знедолений ладом ворожим, Він працею держить всі стани… (Граб., І, 1959, 367); Своє щастя знедолений раніше казахський народ здобув на шляху, вказаному Великим Жовтнем, в братерській сім’ї народів Радянської країни (Ком. Укр., 9, 1965, 69).

2. у знач. прикм. Позбавлений найнеобхіднішого, найдорожчого; бідний, нещасний. — Боги на високому небі, люди на широкій землі, та поможіть же мені, рятуйте мене, поверніть мені сина-синочка!.. Від самого серця йшли прості слова, плакала, квилила обікрадена, знедолена матір (Скл., Святослав, 1959, 273); На початку тридцятих років над знедоленою Іспанією повіяло, нарешті, вітром свободи (Галан, Перед лицем фактів, 1949, 90); // у знач. ім. знедо́лений, ного, ч.; знедо́лена, ної, ж. Про нещасну, бідолашну людину. Помисли, чистота душ знедолених лишились незайманими, вірними самим собі (Збан., Єдина, 1959, 183).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 653.