ЗНАТЬ, і, ж., збірн.

1. Привілейовані люди перев. у буржуазно-дворянському суспільстві. Цариця в супроводі Зубова покинула зал. Тепер придворна знать могла вільно висловити своє захоплення, красномовністю й лицарською витримкою Головатого (Добр., Очак. розмир, 1965, 419); Сім’ї родових старійшин, племінних вождів і жерців захоплювали найкращі ділянки землі і перетворювалися в багату родоплемінну знать (Іст. СРСР, І, 1957, 12); // зневажл., рідко. Заможні люди. Ковзаються підошвами один одному по ногах, з теплою цупкістю, без особливого болю — наче граються. Остерігатися треба було тільки дукачів, ярмаркової знаті, що мала підбори з підковами (Гончар, І, 1959, 46).

2. рідко. Люди, відомі своїми подвигами, заслугами. Ударники степу Наповнили сад — Гуляє, танцює Колгоспная знать (Ус., Вибр., 1948, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 645.