ЗНА́ЙКО, а, ч., розм. Людина, обізнана з усім або з чим-небудь; знавець. Знайко біжить, а незнайко лежить (Номис, 1864, № 6018).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 638.