ЗМО́ВНИЦЯ, і, ж. Жін. до змо́вник. Соня безшумно просковзнула до свого ліжка. Вона не так боялась розбудити подругу, як почувала себе змовницею (Шовк., Інженери, 1956, 268); * У порівн. [Фрося:] Що ви там шепочетесь, як змовниці? (Мик., І, 1957, 244)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 630.