ЗМИ́ЛКИ, ів, мн., розм.

1. Мильна спінена вода, що залишається після прання, миття. Від ночов пахне змилками (Панч, В дорозі, 1959, 125); * У порівн. Вириваючись з потоків, вона [вода] піняво бурувала і гнала вздовж річки білі, як змилки, клубки шумовиння (Коз., Вісімсот.., 1953, 58).

2. Схожий на мильну піну піт, що виступає на тілі стомлених коней. Булана почала приставати. На її спині й запалих боках з’явилися змилки (Логв., Літа.., 1960. 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 619.