ЗМ’Я́КНУТИ, ну, неш; мин. ч. зм’як і зм’я́кнув, ла, до. Док. до м’я́кнути. Весною, коли розтаяли сніги і зм’якла глина, чути було виразно якісь рухи в землі (Фр., VIII, 1952, 350); Тіло йому [Савці] обважніло, зм’якло й нерухомо випросталося на колоді (Тулуб, Людолови, І, 1957, 235); Левко зм’як, ступив два кроки, сів на призьбу, схопив руками голову (Цюпа, Назустріч.., 1958, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 636.