ЗЛІ́СНИЙ1, а, е.
1. Сповнений зла, недоброзичливості; злий (у 1 знач.). І здається він [диверсант] в цих неосяжних тайгових нетрях крихітним загнаним звірком і одночасно сильним і злісним ворогом (Довж., I, 1958, 103); // Який виражає злість. [Антей:] Ох, якби мав я силу тебе від серця одірвати геть і кинути мов гадину отрутну римлянам тим під ноги! [Неріса: (з коротким, злісним сміхом):] Ти не можеш? (Л. Укр., III, 1952, 445); На обличчі Сагайди появляється злісна гримаса, а губи починають дрібно тремтіти (Гончар, III, 1959, 29); // Сповнений злості. Коли тепер несуть радіограми З-за океану злісну клевету,— Ми знаємо, що Маяковський з нами За нашу мирну бореться мету (Рильський, III, 1961, 62).
2. Свідомо несумлінний; упертий. Ще один рішучий захід мав у запасі Рідкодуб. Це арешт злісних приховувальників хліба (Кир., Вибр., 1960, 195).
◊ Злі́сний банкру́т див. банкру́т.
3. Який завдає шкоди; шкідливий, небезпечний. У рисовому господарстві дуже злісними бур’янами є просянки (Хлібороб Укр., 9, 1966, 5); Найбільш злісні шкідники цієї пшениці — гессенська муха і шведська муха (Вол., Сади.., 1950, 7).
ЗЛІ́СНИЙ2, ного, ч., діал. Лісник. Знає [Іван], що в лісі блукає стукіт сокири, але дарма шукати його. Навіть злісний не може впіймати, бо він є скрізь і ніде (Кол., Терен.., 1959, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 595.