ЗЛЮ́ЩИЙ, а, е.

1. Дуже злий, недоброзичливий; протилежне добрячий. — Цей начальник був навдивовижу лихий, злющий та вередливий (Н.-Лев., IV, 1956, 312); [Макар:] Біда рудому з нею. Пропадає дівчина. Він на шахті, а вона де тільки не бігає. І таке злюще росте. Усіх хлопчаків б’є (Корн., II, 1955,135); // Роздратований, сердитий. — Ось одного разу повертається [баба] з базару — злюща-презлюща (Збан., Єдина, 1959, 142); // Хижий, лютий (про тварин). Мене манило звучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких молотів, мов гавкання злющих, великих та похриплих псів (Фр., IV, 1950, 463); // Який виражає зло, злість. Свирид Яковлевич зупиняється біля молодиці, здоровається, а в її навіки злющих очах спалахує занепокоєння (Стельмах, II, 1962, 316); — У-у, ішаки! — лається Абдулаєв і проводить їх злющим поглядом (Тют., Вир, 1964, 495); // Сповнений зла, пройнятий злобою, недоброзичливістю. Так хай же слава невмируща Про тебе скрізь загомонить, І ні злоба, ні заздрість злюща її повік не затлумить (Сам., І, 1958, 152); Злюще слово.

2. Сильний, шалений ступенем вияву (про явища природи). Я все тут по-своєму бачу й люблю У всяку пору. І травень розквітлий, І листопад, коли поле прочахне, І січень, коли завірюха злюща (Дор., Літа.., 1957, 22).

3. розм. Небезпечний, шкідливий. Йде [солдат] полем, яке давно не знало плуга й поросло злющим будяччям (Вітч., 6, 1965, 187); Злюще жало.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 607.