ЗЛОЧИ́ННИЙ, а, е.

1. Який є злочином, містить у собі злочин (у 1 знач.). Агресивний характер американського імперіалізму особливо наочно виявляється в злочинній війні проти в’єтнамського народу (Резол. XXIII з.., 1966, 8); Ще вчора не думала вона воювати, ніколи не готувалась до цього, будучи переконаною, що всяке людовбивство — злочинне (Гончар, II, 1959, 96); Ольга починає підозрівати, що причина цього розпачливого кроку сестри пов’язана з злочинною діяльністю того «типа» (Вільде, Сестри.., 1958, 368); У нас є ще люди, які грубо порушують правопорядок; їх злочинні дії заважають творчій праці нашого народу, отруюють життя багатьом чесним трудівникам (Ком. Укр., 9, 1966, 19).

2. Який чинить, учинив злочин (у 1 знач.). [Аецій Панса:] Так сам же ти, казав — злочинна секта (Л. Укр., II, 1951, 370); Заступає дружина дітей і в жахливому мовчанні дивиться на свого злочинного чоловіка. А він стоїть побілілий від шаленого внутрішнього меню (Довж., І, 1958, 111).

3. Який заслуговує на осуд; неприпустимий. Власне, Михайло Процак не зробив нічого злочинного. Він просто не захотів добровільно відмовитись від пільги, яку надавали фахівцям (Дмит., Обпалені.., 1962, 16); Всі попередні дані свідчили лише.. про злочинне ставлення Арапнікова до своїх обов’язків на станції (Трубл., І, 1955, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 605.