ЗЛОСТИ́ВИЙ, а, е.

1. Сповнений злості, ворожнечі, недоброзичливості; злий (у 1 знач.). — Тьху, який ти [Хомо] дурний, злостивий,— поганий! — зневажливо сказала дівчина й пішла, залишивши його самого в саду (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 344); // Сердитий, роздратований. — Бодай вас свята земля живцем поглинула! — лаялись навздогінці паніям злостиві діди з досади (Н.-Лев., IV, 1956, 292); // Хижий, лютий (про тварин). Він сидів верхи на неспокійному з злостивим оскалом жеребці (Стельмах, II, 1962, 190).

2. Який виражає зло, злість. Доля так і не подарувала йому ні сім’ї, ні дітей, ні багатства, і він, зовсім зачерствівши серцем, дивився тепер на світ холодними злостивими очима (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 109); Злостивий усміх.

3. Сповнений зла, злорадства, злості. Сотні злостивих думок пропливають у голові Раусліта (Собко, Любов, 1935, 52); В очах [Юхима] загорілися іскри злостивого відчаю і погасли (Ле, Ю. Кудря, 1956, 120); Злостива фантазія; // Пройнятий злою насмішкою. Одначе Замітальський.. Ні добродушним жартом, ні злостивим Не хоче озиватися (Рильський, II, 1956, 102); Злостиве слово.

4. Який має високий ступінь вияву міри, якості, дії; шалений, лютий. Висока гордість нам проймає душу, — Коли згадаєм давній Севастополь… Де під злостивим свистом вражих куль Проходив мужній генерал Нахімов (Рильський, III, 1961,112); Перстень випромінює тепло, він гріє діда і хлопчика, він освітлює їм обом шлях крізь темну злостиву ніч (Рибак, Помилка.., 1940, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 603.