ЗЛИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗЛИ́НУТИ, ну, неш, док.

1. Злітати, підніматися вгору, в повітря. Голубок злинув під небо та й прилетів додому (Укр.. казки, 1951, 78); Ой влетів він попід хмари, злинув вище хмар, Дивувались тому диву люди (Рильський, III, 1961, 210); * Образно. Гості підхопили пісню. Срібний дискант Мілі злинув над чоловічими й жіночими голосами (Вод., Місячне срібло, 1961, 100); // Злітаючи, покидати яке-небудь місце. Очерет гнучкий шелеснув Геть понад водою; Пташка свиснула у йому Й злинула (Гр., І, 1963, 29); З-під дуба повільно злинули качки, полетіли низом над водяною рівниною (Вол., Озеро.., 1959, 101).

2. Переставати існувати; зникати. За ніччю ранок настав, Злинав чорнє хмара (Граб., І, 1959, 415); // Проходити, минати. Чудова ніч тиха злинула, крилата, розвіявся запах, і зір блиск поблід (У. Кравч., Вибр., 1958, 148).

◊ Зли́нути в пові́тря — вибухнути. Кинула [Орися] факлю [факел] в бочку з порохом… Сяйнула блискавка, саме пекло розверзлося… «Орлине гніздо».. злинуло в повітря (Стар., Облога.., 1961, 92).

3. Летячи, плавно спускатися куди-небудь. Злинуло нічної пори [янголятко].. та й ну ж шкоду робити (Март., Тв., 1954, 462); Із неба злинув Серафим зорею, Наметом засіяли крила білі (Л. Укр., І, 1951, 420); // перен. З’являтися несподівано, раптово. — Раю мій прекрасний! радощі мої! — промовив Улас і почутив, що на його серце злинуло щастя, злинула любов, солодка, пахуча, як південна рожа (Н.-Лев., III, 1956, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 593.