ЗЛИ́ДЕНЬ, дня, ч., розм. Те саме, що злида́р. [Ганна:] Воно вже й скрізь так повелося: багачі до багачів туляться, а злидні одно другого зажирають!.. (Кроп., II, 1958, 20); — І в мене, Мар’яно, нічого нема. Я такий же злидень, як ти (Стельмах, II, 1962, 225); // Уживається як лайливе слово. Бісові злидні [пани]! Бояться, щоб не вкрала, бач! — торохтіла Мар’я (Мирний, III, 1954, 152); А ти, злидню, гостити маєш чим?! То до тебе підуть на голодування?.. (Ю. Янов., І, 1954, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 591.