ЗЛИДА́Р, я́, ч. Людина, яка живе в злиднях; нестатках; бідняк. [Ономай:] Я дам якому злидареві від свого столу м’яса, то й почую хвали й дяки досить (Л. Укр., II, 1951, 287); Після тої розмови Стась глибоко задумався над своїм життям. Пригадалося, як бідував його батько, — вічний злидар і наймит (Гур., Новели, 1951, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 591.