ЗЕЛО́1, а́, с., заст., поет. Зелень (у 1 знач.). З-за густих будяків і всякого зела незабаром висунулись баштани з довгими рядками високих соняшників (Н.-Лев., І, 1956, 499); Був вересень на початку; сонце пекло, аж шкварчить; по узгір’ях всяке зело пожовкло (Свидн., Люборацькі, 1955, 120); Відволожені після спеки дощем, ласкаво пахнуть зела, квіти, земля (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 78).
ЗЕЛО2, присл; заст. Дуже. Пан воєвода сказати велів, що його війська зело потомлені стали від безперервних цілорічних боїв (Ле, Побратими, 1954, 31).
ЗЕЛО3, а́, с. Восьма літера церковнослов’янського і староруського алфавітів на позначення приголосного звука «з».
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 555 - 556.