ЗЕЛЕНЕ́ЦЬ, нця́, ч.

1. Ще зелений, недоспілий, недостиглий плід. — Ну? — спитала рябенька дівчина. — Кислички? — Зеленець! — без ніякого виразу озвався Прудивус (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 473); // у знач. присл. зеленце́м. У недозрілому вигляді, ще зеленим. Ей, обскубуть горох наш зеленцем (Г.-Арт., Байки.., 1958, 58); Цієї осені вдарили ранні заморозки, і дерева, ще не встигши пожовтіти, уже осипались зеленцем (Гончар, II, 1954,25).

◊ На зелене́ць — на волокно. Правління колгоспу вирішило впровадити у виробництво ще два сорти південних конопель з використанням їх на волокно або, як кажуть коноплярі, на зеленець (Наука.., 10, 1956, 24).

2. Паросток рослини. По вибалочку слався він [льон] густий, головкуватий, а крізь нього вже продиралися зеленці берізки (Ле, Мої листи, 1945, 18).

3. перен., розм. Молода, недосвідчена людина. Справляли ювілейну гулянку навіть такі паростки-зеленці, літа яких ледь сягали за половину віку ювіляра (Вол., Місячне срібло, 1961, 173).

4. розм. Відтінок зеленого кольору. Крізь ліщину продерлася руда голова Легкобита, замигтіли косі, із зеленцем очі (Десняк, II, 1955, 394).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 553.