ЗДОБРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.

1. Стати добрим, добрішим; подобріти. [Бавмерт:] Я ж тобі півничка приніс. Та ж з нього юшку своїй старенькій звариш. [Гільзе (трохи здобрів):] Ов! ну, то йди скажи їй (Л. Укр., IV, 1954, 255).

2. чим. Задовольнитися, обмежитися тим, що є. — Здобрій тим, що тобі волость присудила (Н.-Лев., II, 1956, 357); [Смола:] Ну, от і здобрій тепер своїми гуртками… (Мик., І, 1957, 129).

3. чим. Стати багатим; забагатіти. Неправдою не здобрієш (Гр., II, 1963, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 542.