ЗДИ́БАТИСЯ див. здиба́тися.

ЗДИБА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ЗДИ́БУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок.., ЗДИ́БАТИСЯ, зди́баюся, зди́баєшся і діал. здиблюся, зди́блешся, док. Зустрічатися з ким-небудь, ідучи або прийшовши кудись. Літом вони мало здибалися, бо не мали часу з-за господарських робіт, зате взимі дуже часто (Март., Тв., 1954, 246); На дорозі все частіше й частіше здибалися спочатку окремі постаті, а потім і цілі групи солдатів, що тікали з армії його величності короля румунського (Кач., Вибр., 1953, 325); Біля їдальні здибався їй літній, років, мабуть, за п’ятдесят, чоловік (Собко, Нам спокій.., 1959, 93); * Образно. — Не бачив ти, виходить, смаленого вовка,— далі провадив Василь Васильович.— Здибались труднощі — він і скис, і голову склав на руки (Гур., Наша молодість, 1949, 123); // перен. Зазнавати чого-небудь, переживати щось. Десь здиблеться [Сава] з нещастям, сам звертається до нього лицем (Коб., II, 1956, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 535.