ЗГУРТО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗГУРТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.

1. Збирати в гурт, разом, докупи. Занепокоївся воєвода дещо, та проте, згуртувавши своїх ратників, ждав, поки упадуть двері (Оп., Іду.., 1958, 631).

2. перен. З’єднувати щільніше, робити монолітнішим. В ім’я миру все тісніше згуртовують свої ряди люди доброї волі у всіх країнах (Рад. Укр., 7.IX 1950, 1); Згуртував мільйонні лави стяг червоний бойовий (Уп., Вірші.., 1957, 175).

3. перен. Об’єднувати в одне нерозривне ціле; робити узгодженими чиї-небудь дії, вчинки. — Уже десять років,— провадив далі Сагайдачний з оксамитовими нотками болю й суму в голосі,— день і ніч згуртовую я нашу силу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 439); Ходить пісня поміж працюючих людей, згуртовує їх, ріднить, веселить їм серце, родить надію на краще… (Кол., Терен.., 1959, 22); Непомітно для всіх і для самої себе Світлана Остапівна згуртувала районну молодь так, що любо було глянути. (Ю. Янов., II, 1954, 131); Логвин згуртував навколо себе незаможницький актив (Епік, Тв., 1958, 138); // розм. Організовувати. На панському фільварку згуртував [Скиба] колгосп (Чорн., Пісні.., 1958, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 526.