ЗГУ́ДИТИ, джу, диш, док., перех. і без додатка, розм. Те саме, що огу́дити. Не згудиш, не купиш (Гал.-руські.. приповідки, І, 1901-1905, 142); — Дуже красна [промова]! — Правда? — тішився Мицько.— А Болотневич геть мені згудив цю промову (Март., Тв., 1954, 193).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 526.