ЗГУБИ́ТИСЯ, згублю́ся, згу́бишся; мн. згу́бляться; док.

1. тільки 3 ос. Зникнути, пропасти невідомо куди через чиюсь неуважність; загубитися. Ми думали, що каблучка там на вечорницях і згубилась (Барв., Опов.., 1902, 213); Не можна було зрозуміти, чи він вдає невинуватого, чи справді наказ десь згубився (Довж., І, 1958, 142).

2. Стати або здатися непомітним, дрібним на фоні кого-, чого-небудь. Станції згубилися в степах (Ю. Янов., І, 1958, 69); * Образно. Слід її згубився на кривавих дорогах війни (Коз., Гарячі руки, 1960, 109); // Стати невидимим, зникнути з поля зору. Розплився її образ, розтанув і згубився в хуртовині (Руд., Остання шабля, 1959, 238); // Заглушитися чим-небудь (про звуки). Зараз за цим вибухом гримнув другий, далі третій… й почався страшенний, пекельний гуркіт і гвалт; всі інші згуки згубились у йому (Стар., Облога.., 1961, 52).

3. рідко. Залишитися без кого-небудь, відстати від когось. — Держіться мене, щоб ви не згубилися, бо тут між бочками без світла можна заблудити,— сказав сторож (Фр., VI, 1951, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 525.