ЗГОРЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.: ◊ Вік згорюва́ти — життя прожити у горі. — Я вірила, дожидала, що з тобою нам судилося вже й вік згорювати (Вас., І, 1959, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 521.