ЗГО́РНЕНИЙ, ЗГО́РНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до згорну́ти. Виймає [Острожин] з кишені згорнену скільки раз газету і розгортає її (Л. Укр., II, 1951, 85); Усі молодиці та дівчата були понапинані білими згорнутими удвоє обрусами (Н.-Лев., II, 1956, 402); Полкове знамено згорнуте, в чохлі, стояло в кутку коло койки (Ю. Янов., II, 1954, 8); Як із землі виросла сестра Аркадія з пісним обличчям, з побожно згорненими на животі руками (Коцюб., II, 1955, 118); Несподівано через плече до мене падає записка, згорнена трубочкою (Кол., На фронті.., 1959, 150); Деяке [каміння] було поскладане сажнями, деяке згорнене просто купами (Гр., II, 1963, 296); // зго́рнуто, безос. присудк. сл. Човни у пристанях, і згорнуто вітрила (Рильський, III, 1961, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 520.