ЗГОРИ́, присл.

1. У напрямку вниз; з якого-небудь місця, розташованого вгорі; з висоти. Коли це згори доноситься до неї голос: — Галю! Галю! — Галя дивиться — на самому шпилечку Карпо стоїть (Мирний, IV, 1955, 121); Навкруги чорніло зоране поле, а згори, від повного місяця, лилось блакитне холодне сяйво (Коцюб., І, 1955, 104); Згори спускається шнурова драбина і по ній злазить додолу в темницю жінка (Л. Укр., II, 1951, 187); Згори, з арки брами, щось зарипіло (Смолич, І, 1958, 56); Маленький вогник мерехтів на дні окопу. Його помітили згори, і хтось пустив густу автоматну чергу (Тют., Вир, 1964, 534).

◊ Диви́тися згори́ [вниз] на кого — ставитися до кого-небудь зверхньо, із зневагою. Не товариш [Гордій], бо він, звичайно, дивився на всіх трохи згори (Гр., II, 1963, 44); Згори́ дони́зу (до са́мого ни́зу) — цілком, повністю. Як поставили хрест, то злетілись дрібні пташенята, обсіли його згори до самого низу (Вовчок, І, 1955, 56).

2. перен. З боку вищестоящих класів, керівних органів і т. ін. Мир не можна укласти тільки згори. Миру треба добиватися знизу (Ленін, 26, 1951, 279); Невже для того, щоб усунути будь-яку, бодай навіть найменшу несправедливість, обов’язково потрібна вказівка згори? (Жур., Звич. турботи, 1960, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 519.