ЗГО́ЖИЙ, а, е, діал.

1. Придатний, здатний. [Варка:] Звісно, тепер кожну [дівчину] завидки беруть. Хіба мало їх є таких, що на лихе згожі? (Кроп., II, 1958, 203).

2. Згодний. Другі кажуть: — Що, бурмістром [бурмистром]? Ми на се не згожі! Най він буде комендантом В огневій сторожі (Фр., XI, 1952, 267).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 518.