ЗГАСА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до згаса́ти. Вона крізь вії бачить, як в чорній пащі грубки недобрим оком світять згасаючі вуглики (Стельмах, І, 1962, 309); Постать лісника вже ледве маячіла на згасаючім тлі заходу (Гончар, Маша.., 1959, 95); До світла відчини вікно, мій сину, Хай бачу блакить… Сонце хай веселе Мої згасаючі цілує очі… (У. Кравч., Вибр., 1958, 231); — Мені ось боляче, коли я дивлюся на оцей згасаючий потічок (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 167); По кімнаті ніби марив її ніжний голос у згасаючому дрижанні струн (Ле, Наливайко, 1957, 435).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 510.