ЗГАСА́ТИ і рідко ІЗГАСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗГА́СНУТИ і рідко ІЗГА́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. згас і зга́снув, рідко ізга́с і ізга́снув, ла, ло; док.

1. Повільно переставати горіти або світити, світитися; погасати (про світло, вогонь і т. ін.). В городі почало світло згасати подекуди (Н.-Лев., III, 1956, 270); Над берегом згасав ракети слід Пригашений вологою імлою (Перв., II, 1958, 203); Заснула Настя, на стіл схилившись… І каганець ізгас… (Вовчок, І, 1955, 321); Пожежа ще не зовсім згасла (Мирний, І, 1954, 190); Електрика згасла, місячні промені вдарили в кімнату й обсипали все своїм чарівним мертвим сяйвом (Смолич, І, 1958, 67); // Ставати невидимим (про небесні світила). Вже ранішні зорі згасають поволі (Нагн., Вибр., 1957, 301); Спи, дитя моє красне! Поки сонечко не запалиться, Поки місяць не згасне! (Рудан., Вибр., 1937, 15); // Темніти, меркнути, тьмяніти (про що-небудь освітлене). Весна вчувалася молодій ланковій в усьому: в яскравих барвах, що згасали на заході, в рожевому димку над лугом (Грим., Незакінч. роман, 1962, 3); Довго тремтіла ясна смуга на нерівній землі під вікном, далі згасла (Л. Укр., III, 1952, 565); // Наближатися до кінця, закінчуватися (про день, вечір, ніч і т. ін.). І вечір згасає — який же холодний, багряний, самотній вечір! (Вовчок, І, 1955, 297); За лісами день згасав, на траву спадають роси (Гур., Друзі.., 1959, 11); // Втрачати блиск, жвавість (про очі, зір). Його горда, міцна постать наче зігнулася, зламалась, очі згасли, на виду осів новий вираз — вираз болю й затятості (Коцюб., І, 1955, 229); А тепер всі пройдено стежини По траві, по терну та ожині, Зір твій згас і голос твій затих (Мас., Як пахне земля, 1958, 16).

2. перен. Поступово завмирати, слабнучи, зникати (про почуття, думки і т. ін.). Ще та цілюща любов не згасала, І, поки світ сонця, не згасне вона (Манж., Тв., 1955, 92); Дівчина дивилася на мене, і страх в її очах поволі згасав… (Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 59); Я не можу собі ради дати; мої думки згасають, не спалахнувши полум’ям радості (Кол., На фронті.., 1959, 21); Пам’ять про відважних повстанців не згасла в народі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 36); Недавнє бажання викрити Прохора безслідно згасло (Шиян, Баланда, 1957, 166); // Затихати (про звуки). Розриви в порту почали згасати (Кучер, Чорноморці, 1956, 149); Дзвеніла, рокотала під пальцями ліра, голос то згасав, то знов здіймався і міцно бринів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 18); Сміх Сашка згас так само раптово, як і спалахнув — жодна душа не підтримала його недоречної веселості (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 149); // Втрачаючи сили, вмирати. Кожен радий був би сам померти, щоб не дивитися й не бачити, як він [Григор] повільно згасає (Перв., Невигадане життя, 1958, 6); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (Фр., III, 1950, 359); У неї двоє синів.. Чоловік же помер. Як прийшов з фашистського полону додому, захворів і згаснув (Колг. Укр., І, 1961, 24).

3. перен. Втрачати значення, цінність, забуватися. В віках не згасне слава наших днів (Забіла, Промені, 1951, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 510.