ЗВІ́СНО, невідм., розм.

1. присудк. сл. Відомо про кого-, що-небудь. [2-й парубок:] І куди ж то перш поведуть нас? Вам не звісно? [Олекса:] Ще не радились (Вас., III, 1960, 16); Десь зник і Семен, ..кинув і жінку — не звісно, чи вдова, чи не вдова, а горюй сама на світі (Мик., II, 1957, 79).

2. вставн. сл. Уживається на підтвердження впевненості в чому-небудь. Ну, та, звісно, на те й ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати користь (Коцюб., І, 1955, 190); Ти мене чекала на порозі, Щоб легенько, звісно, докорить… (Рильський, III, 1961, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 488.