ЗВІ́ДСИ, рідко ІЗВІ́ДСИ, присл.

1. З цього місця. — Іване! а давай звідси вергать кирпичиння! — сказав Карпо і взяв півцегли у руки (Мирний, І, 1954, 251); [Старчай:] Йдіть ви собі, як сказано, на інший блок, поки не пізно. [Маша:] Ви й гарматами нас ізвідси не виб’єте (Ник., І, 1957, 228); [Шахтар:] Звідси, Кузьма, поїдеш спокійно до узлової, а там — на Петроград (Корн., I, 1955, 155); // З цієї місцевості. Спом’янули й генерала — двічі Героя Радянського Союзу, який хоч і не був моряком, зате був родом звідси, з Лиманського (Гончар, Тронка, 1963, 339); // Від цього місця, від цієї місцевості, по відношенню до цього місця, до цієї місцевості.— Мої будинки недалеко звідси стояли. Може, синьйор бажає оглянуть? (Коцюб., II, 1955, 403); От у селі Ковалівці, це як на город їхати сорок верст звідси, провадиться землеустрій (Головко, II, 1957, 132); // З цього боку. Мимовіль приглядається до них Оленчук: чи не сина несуть? Знає, що пішов на Чонгар, а виглядає звідси (Гончар, II, 1959, 428); // На відстані, не безпосередньо. Вся велич того, що робиться на його Батьківщині, звідси, збоку, самому Хомі ставала наче зрозумілішою і видимішою (Гончар, III, 1959, 220); // Від чогось, як відправної точки у міркуванні. — Ви помітили, в якій руці він тримав ножа? У лівій руці. Він, значить, лівша. От звідси нам і треба виходити: він лівша, на лівій руці від зубів мусить бути знак (Ю. Янов., II, 1958, 130).

2. З цього часу, з цього моменту. Вони теж поцілувалися — довго і міцно, видно — вперше, на людях, при всіх. І ніхто цим не здивувався, і Маковей не спалахнув ревністю, бо сьогодні все було можна, бо все найкраще на світі починалося звідси… (Гончар, III, 1959, 439).

3. З цієї причини, внаслідок цього. Се ж і є перевтома, звичайна перевтома від думок.. Звідси і різні псевдогалюцинації (Л. Укр., III, 1952, 679).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 480.