ЗВИ́ЧНИЙ, а, е.

1. Який став чиєюсь звичкою, увійшов у звичку. — Праворуч кермо! — вимага комбайнер, колишній балтійський моряк, бо звичних команд старшина і тепер не може забути ніяк (Уп., Вірші.., 1957, 59); Шимпанзе швидко розв’язують складні задачі, які вимагають використання звичних дій, вироблених у них в природній обстановці (Рад. психол. наука.., 1958,173); // До якого привчився, звик хто-небудь. — Ви пробачте мені, що я самоправно за верстат поліз, потягло до звичної роботи (Цюпа, Три явори, 1958, 9); Додому Дорошенко повертається знову мимо ставка, мимо майстерень, звична тверда доріжка його в’ється поміж іржавими розпашнілими кучугурами брухту (Гончар, Тронка, 1963, 210); Мово моя українська-Батьківська, материнська, Я тебе знаю не вивчену — Просту, домашню, звичну. Не з-за морів прикликану, Не з словників насмикану (Бичко, Простота, 1963, 39).

2. Який не має в собі нічого нового, несподіваного для кого-небудь. Звичним явищем у побуті наших людей стають телевізори, радіоприймачі, холодильники, пральні машини і т. д. (Ком. Укр., 5, 1960, 5); — Грабіжником, злодієм і христопродавцем величають його по всіх куркульських закутках і подвір’ях, то перекладиною лякають, то грішми і хлібом підкуповують. Ну, та це діло звичне (Стельмах, II, 1962, 16).

3. Який завжди відбувається або часто зустрічається, повторюється; постійний, повсякденний. За цими приємними, звичними розривками Раїсі непомітно збігав час (Коцюб., І, 1955, 321); Починався, новий робочий день.. Одна по одній з’являлися звичні клопітні думки, вночі обірвані сном (Шовк., Інженери, 1956, 6); // Характерний, типовий для кого-небудь. Асистент [хірурга].. почав подавати зі звичною точністю інструменти (Довж., І, 1958, 320); Лежить Іван на правому боці, підклавши долоні під щоку. Це його звична поза (Кол., Терен.., 1959, 19); Звичним рухом Данило обсмикнув гімнастерку й пішов у велику хату (Коп., Лейтенанти, 1947, 130); Діставши з Варшави якогось листа, пан Бжеський.. сказав без звичної глумливості: — Ну, радій, Янеку (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4).

4. Який звик, пристосувався до чого-небудь. Крізь хвиль бурхливу каламуть досвідчені рибалки човни упевнено ведуть, до моря звичні змалку (Забіла, У.. світ, 1960, 113); Це не була м’яка постіль, але звичний і втомлений Ластівка швидко захріп (Дмит., Розлука, 1957, 189); // Який набув у чомусь певних навиків, привчився до чого-небудь. Говорив [панотець] українські слова, намагався лиш виговорювати Їх на польський лад, наскільки дозволяв на такий виговір його рот, звичний до української мови (Март., Тв., 1954, 255); Звичне вухо лейтенанта почуло далекий, приглушений просторами, грім (Собко, Вогонь.., 1947, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 478.