ЗВЕСЕЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЗВЕСЕЛИ́ТИСЯ, лю́ся, ли́шся, док.

1. тільки док. Стати веселим; розвеселитися. А поганий Конецьпольський Дуже звеселився; Зібрав шляхту всю докупи, Та й ну частовати [частувати] (Шевч., І, 1951, 65); Я послухаю, ставши в сторонці, Звеселюсь, засумую бува. Щира пісне, звивайся до сонця (Шпорта, Вибр., 1958, 89); // Відчути радість; зрадіти. — Чую, всі ви звеселились, радістю ж і я живу! (Тич., II, 1957, 293); Цар з походу повернувся,— Ледве ворога позбувся. Був від того лютий він,— А дізнавсь, що в нього син, Засміявся, звеселився (Перв., Райдуга.., 1960, 89); // Пожвавішати, збадьоритися. Натомлена, замучена людина — і та під ласкавим поглядом весняного сонечка звеселилася (Л. Янов., І, 1959, 31); — Чого ти рипиш? — не витримав-таки й гнівно кинув батько. Але мати на це не розгнівалася, і ніби навіть трохи звеселилася (Епік, Тв., 1958, 389).

2. тільки недок. Весело проводити час, розважатися, веселитися. Горпина слухає, не спиняє [невістку], бо на те господь і свято дав, щоб люди молилися, а після молитви й звеселялися (Л. Янов., І, 1959, 336); — Радіти треба всьому дому. Співати й звеселятися, Іване Володимировичу (Довж., І, 1958, 413).

3. тільки 3 ос. Оздоблюватися, прикрашатися. Коли пагорби й балки зовсім потемніють — все небо звеселиться грайливими вогнями заводів (Рудь, Гомін.., 1959, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 469.