ЗВЕ́РХУ1, присл.
1. У верхній, горішній частині чого-небудь, угорі; протилежне внизу. Зверху, на самому краєчку гори, стирчать не дуже високі дикі груші та кущі і дуже виразно вирізуються на синьому небі (Н.-Лев., II, 1956, 382); «Доб’єм фашистського звіра!» ..Хтось уже доклав до гасла руку, закресливши перше слово і розмашно надписавши зверху: «Добили!» (Гончар, III, 1959, 442).
◊ [Бу́ти] зве́рху — перемагати. Чує [Чіпка], як у голові борюкається острах з надією: то надія подужає, то острах надію. Отже надія все-таки зверху! (Мирний, І, 1949, 168); Моє́ (його́, її́, на́ше і т. ін.) [бу́де] зве́рху — я (він, вона і т. ін.) переможу (переможе і т. ін.).— А в війні ми, бач, гору взяли, наше таки зверху (Довж., І, 1958, 344); Неха́й бу́де зве́рху чиє; Щоб було́ зве́рху чиє — нехай буде (щоб було) так, як хочеться комусь. Вона мені не каже «добривечір», а я їй не кажу: нехай таки вона буде менша, нехай таки моє буде зверху (Н.-Лев., II, 1956, 12).
2. Поверх кого-, чого-небудь. Вдарив Карпо Василя Кира залізякою по шиї, і не втримався сільський коваль, похитнувся, згріб Карпа у чорні руки, підім’яв, падаючи, та насів йому зверху (Тют., Вир, 1964, 370); Він повертає до хати і помічає на призьбі якусь мисочку, прикриту зверху замість пілки листком лопуха (Стельмах, II, 1962, 104); Він одягся. Надів потім шинель зверху! (Головко, II, 1957, 78).
3. На поверхні чого-небудь. Галушка на спичці захолола; щерба в мисці застигла, заволоклася зверху сірою плівкою… (Мирний, І, 1949, 346); Зверху твань встигло прихопити морозом (Гончар, II, 1959, 401); Ми брали горщик, повний каміння й принади, і пускали на мотузці на дно. Лиш поплавок лишався зверху (Коцюб., II, 1955, 417); * Образно. — Я дуже мало розбираюсь в економіці.. Я, очевидно, тільки те бачу, що зверху лежить (Стельмах, І, 1962, 18).
4. Зовні; протилежне всередині. Я весь час любувався собором і зверху і всередині і не міг одірвати очей (Коцюб., III, 1956, 271); // перен. На перший погляд; не вникаючи в суть. — Ні, дядьку Мусію, це ви невірно кажете. То воно зверху так здається.. А як глибше заглянути, то — ні! (Головко, II, 1957, 404).
5. У напрямку вниз; згори. Зверху сонце так і сипле теплим промінням у темну гущавину (Вовчок, І, 1955, 100); Здалека, десь зверху, чутно якийсь приглушений простором чи товщею стін голос, що співає пісню (Л. Укр., II, 1951, 185); Стоїть гарненька ошатна копичка, аж любо глянути і зверху, і з боків (Стельмах, І, 1962, 524).
6. перен. З боку вищестоящих класів, керівних органів і т. ін. Просто зверху видніше: вирішено — поквапитися з закінченням робочого проекту (Ле, Міжгір’я, 1953, 10); [Варвара:] Треба усією партією, усім народом про державу думати, не чекати, склавши руки, тільки на команду зверху (Корн., II, 1955, 302).
◊ Зве́рху дони́зу: а) цілком, повністю. Колись його [будинок] гомін, крик та співи оголошували, тепер сум тихий прикриває, важкий спочинок сповива його вверху донизу (Мирний, IV, 1955, 205); б) по всіх інстанціях від вищестоящих до рядових. Необхідною умовою поліпшення господарської організації і зростання виробництва є фактичне проведення в життя зверху донизу.. принципу точної відповідальності певної особи за певну роботу (КПУ в резол. і рішен.., 1958, 58); Планове керівництво зверху донизу повинно бути спрямоване на швидкий розвиток і впровадження нової техніки (Програма КПРС, 1961, 74).
ЗВЕ́РХУ2, прийм., з род. в., розм. Сполучення з прийм. зве́рху виражають просторові відношення.
1. Уживається при означенні предмета чи простору, угорі над яким що-небудь розміщується або відбувається якась дія. Рожева зоря зайнялася над землею, зверху її простяглася чорна хмара, і від того вона здавалася ще червоніша (Мирний, III, 1954, 304).
2. Уживається при вказівці на предмет, на поверхні якого хто-, що-небудь знаходиться. Три хлопці з кошиками йшли, Гранати в кошиках несли, А зверху кожної корзини — Лежали свіжі апельсини (Нех., Під.. зорею, 1950, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 468.