ЗВА́ГА, и, ж., заст. Рішучість, сміливість. — Добре вам, бабо? — Знов «бабо», подумав [син], але не мав зваги поправить (Коцюб., II, 1955, 277); Я почав на весь світ нарікати. Перестав одрізнять блескіт світлих ідей, Забув звагу — братів рятувати (Граб., І, 1959, 381); Тепер він став до мирної роботи У славній армії борців за мир; Так само повний зваги побороти, Зберіг він твердість рук і гострий зір (Рильський, Наша сила, 1952, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 457.