ЗБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм.

1. перех. Блукаючи, обходити що-небудь. Я зблукав усе село, обтер усі тини лазячи, сполошив усіх собак, тебе, моя доле, шукаючи (Барв., Опов.., 1902, 74).

2. неперех. Те саме, що заблуди́ти 1. І далі я чув кожне слово дідової мови і збагнув, що це він говорить для мене, щоб я в темряві не зблукав (Ю. Янов., І, 1954, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 447.