ЗБЛИ́СНУТИ, збли́сне, док. Однокр. до збли́скувати. Перший несміливий язичок полум’я зблиснув у темряві (Руд., Остання шабля, 1959, 200); Шаблі кіннотників миготливо зблиснули, і котовці з ходу врубалися в юрбу офіцерів (Смолич, Світанок.., 1953, 686); Згаслі очі наші мимоволі зблиснули цікавістю, і всі, хто ще тільки мав сили повернути голову, звернули свої погляди до дверей (Коз., Гарячі руки, 1960, 14); З клуб’я піднятої куряви на мить зблиснув зубами син, щось на лету гукнув батькові (Гончар, II, І959, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 446.