Про УКРЛІТ.ORG

збивати

ЗБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗБИ́ТИ, зіб’ю́, зіб’є́ш, док., перех.

1. Ударом зрушуючи з місця, перекидати, змушувати падати кого-, що-небудь. Крен палуби такий великий, що, стрибаючи вже в повітрі, вони [крісла] збивають столик і самі з тріском падають на диван (Довж., Зач. Десна, 1957, 397); Важко було йти глибокою водою. До того ж ураганний вітер, що задував збоку, збивав їх [матросів] (Трубл., І, 1955, 151); — Перекинеться [відьма] клубком, кинеться тобі під ноги, зіб’є тебе та й щезне (Кв.-Осн., II, 1956,170); // Ударом, поштовхом скидати кого-, що-небудь з когось, чогось. Навіть не глянувши, старий збивав Аліка з пенька влучним ляпасом по потилиці (Довж., II, 1959, 103); Аркадій Валеріановий.. майстерним помахом арапника збиває з Майбороди високу чабанську шапку (Стельмах, Хліб.., 1959, 48); За лаштунками співають парубки.. Ой кінь ірже, води не п’є, І не буде пити, Дере вгору голівоньку, Хоче мене збити (Кроп., II, 1958, 394); // Влучаючи кулею і т. ін., скидати кого-небудь з чогось (вбивши або поранивши).— Давай от що зробимо: зіб’ємо їхнього мотоцикліста (Кучер, Чорноморці, 1956, 307); // Влучаючи, уражаючи чим-небудь те, що рухається в повітрі, змушувати падати додолу (птахів, літаки і т. ін.). Качок було так багато, що Лука Тихонович спокусився і влучним пострілом збив двох (Донч., III, 1956, 83); — Він залишив палубу есмінця останнім… Літака збив… Він герой,— тихо сказав Шагайда (Кучер, Чорноморці, 1956, 101).

Збива́ти (зби́ти) з ніг — ударом, поштовхом змушувати падати кого-небудь. Буря збивала її з ніг, метелиця заліплювала очі снігом (Донч., III, 1956,129); Нетерплячі коні шарпнули убік і мало не збили з ніг Йона (Коцюб., І, 1955,239).

2. Ударяючи, відокремлювати частину від чого-небудь; відбивати, стинати. Грицько, повернувши на степ і посвистуючи, почав збивати цурупалком то вершки високої чорнобилі, то червоні головки будяків (Мирний, IV, 1955, 11); Як досвідчений скульптор збиває кусочки мармуру, вирізьблюючи бездоганну постать, так і тренер усуває зайві рухи (Собко, Стадіон, 1954, 326); — Хтось збив їй [корові] рога?— Та сама обломила (Стельмах, Хліб.., 1959, 122); // Ударяючи, відокремлювати що-небудь прикріплене, прибите. Збий цей обруч з діжки (Сл. Гр.); // Ударом, поштовхом змушувати падати (плоди, цвіт і т. ін.). Вітер збиває білий цвіт з дерев (Л. Укр., III, 1952, 268); Він ще й красти почав — у садочках. Побіжить оце до кого та й збива яблука або груші (Тесл., З книги життя, 1949, 18); Павлові не терпілося, й він тичкою чи палицею збивав їх [горіхи] в зеленій шкаралупі (Томч., Готель.., 1960, 33); // Струшувати (росу, сніг і т. ін.). Дивлюсь увись, де зорі меркнуть знову, ще не збиває вітер з трав роси… (Сос., Так ніхто.., 1960, 76); Ряженко обмів у сінях віником чоботи, збив шапкою сніг з чумарки (Мик., II, 1957, 284).

3. Зменшувати або усувати щось, припиняти вияв чого-небудь. Убігши в пшеницю, забувши про все на світі, ногами і руками збивав [парторг] полум’я (Цюпа, Назустріч.., 1958, 363); Прикладали [дівчата] змочені в воді ганчірочки до лоба [Ольги], щоб хоч трохи збити жар (Хижняк, Тамара, 1959, 189); Дощик в райдузі синій, Збивши спеку з доріг, Слідом нашій машині Три верстви перебіг (Мал., Серце.., 1959, 164).

Збива́ти (зби́ти) ціну́ (пла́ту) — викликати або домагатися зменшення, зниження ціни, плати. Тинялися вони, [галицькі емігранти] там цілими гуртами, шукаючи роботи та збиваючи плату нашим робітникам, бо голодному галичанинові що хто хотів, те й давав (Л. Укр., V, 1956, 85); Гнат хитрою мовою і натяками швидко збивав ціну (Стельмах, Хліб.., 1959, 74).

Збива́ти (зби́ти) оско́му (оско́мину): а) (тільки док.) охолонути до чого-небудь.— Знаєш, Зінко, ми тебе в бригаді все чекаємо. Коли повернешся? Збила вже оскому? Пора! Скільки ж разом працювали (Коцюба, Нові береги, 1959, 289); б) (кому) відбивати охоту до чого-небудь; [Микита:] Ач, який митець! Мабуть не вспів перезутись, та швидш [швидше] до Одарки?.. Гляди, щоб я тебе не підперезав так, що й дух з тебе випре!.. Я тобі оскомину зіб’ю… (Крон., І, 1958, 64); Зби́ти пи́ху кому, з кого — змусити стати, зробити кого-небудь скромнішим.— Ще моя дочка небагато хліба переїла, сидячи дома,— одказав Лоза старостам. Це трохи збило пиху Грицькові, осадило його наниз (Мирний, І, 1949, 176); Чи мій різкий тон, що прозвучав, як натяк і виклик.., чи що інше заціпило рота Шухновському, збило з нього пиху (Збан., Малин. дзвін, 1958, 235).

4. рідко. Ударом, поштовхом викидати, вибивати що-небудь. Панночка тим часом сіла на найближчу лавку і швидко-швидко збивала з-під ніг камінці хлистом (Л. Укр., III, 1952, 613); Іван.. помчав стрілою темною вулицею, збиваючи ногами каміння (Іваничук, Не рубайте.., 1961, 14); Вибухом збило пороги, і шлак білими струменями полився з печі (Руд., Вітер.., 1958, 17); // тільки док., перен. Вибити ворога з зайнятих позицій. Рота Федоренка збила перед собою посилений вночі заслін ворожої піхоти і вдерлася на плечах ворога у передмістя (Кач., Вибр., 1947, 162).

5. Різким рухом зсовувати, пересовувати що-небудь. — Ех! — казав Харитон, збиваючи далеко на потилицю свого синього кашкета (Смолич, Мир.., 1958, 28); Окуляри збив [робітник] на лоба: «Непогана перша спроба…» Електричний молот б’є (Мур., Лірика, 1954, 59); // Зрушуючи, зсовуючи з місця, зморщувати, м’яти що-небудь. Вже давно спав Юрасик, простягнувшись у ліжку, безцеремонно збивши ногами простиню (Баш, Надія, 1960, 91); // Порушувати правильність, порядок чого-небудь, у чомусь. «Збити крок!» Йти не в ногу. Інакше міст розхитається й розламається. Така сила ритмічного кроку (Автом., Щастя.., 1959, 152).

Зби́ти набаки́р див. набаки́р.

6. Змушувати відходити куди-небудь, відхилятися вбік від напрямку руху. Варта густо оточила їх [полонених], збила з дороги на стежку (Кучер, Чорноморці, 1956, 107).

Збива́ти (зби́ти) з доро́ги (шля́ху́, ку́рсу і т. ін.) а) змушувати втрачати правильний напрямок руху. Стерновий з переляку покинув штурвал, і хвилі одразу збили пароплав з курсу (Трубл., II, 1955, 456); б) змушувати відходити, відхилятися від певних дій, переконань, намірів і т. ін.— Хоч як тремтіла мати над вами, хоч як боялась жандармів, але чи хоч єдиним словом коли-небудь, хоч би натяком — Гришу або тебе — вона намагалась спинити, збити вас з вашого шляху? (Головко, II, 1957, 588); В обох нас вітрами засмалені лиця. Ніщо нас із курсу в труді не зіб’є (С. Ол., Вибр., 1959, 123); Збива́ти (зби́ти) на манівці́ див. манівці́; Зби́ти коня́ (ко́ней): а) змусити коня (коней) зупинитися. Пан Бжеський щільно наблизився до козаків і спритно та міцно збив коня (Тулуб, Людолови, І, 1957, 17); Вершники на момент круто збили коней і потім з тваринним криком кинулись у різні кінці (Панч, В дорозі, 1959, 36); б) змусити коня (коней) податися назад. Оце заїхав, —і завернуться ніяк: треба, мабуть, збити коня (Сл. Гр.).

7. перен. Змушувати відмовлятися від певного напрямку думок, переконань, здійснення чого-небудь. [Чирва:] Ні, ні, не збивайте мене, одріз добра зброя, а моя рушниця — ще краща (Мик., І, 1957, 90); Ти все збивав мене. Ти не пускав В клуб на мічурінські курси! (С. Ол., Вибр., 1959, 96); — Заведеш на чужі краї нашу дитину. Вона не знатиме, що з нами буде, ми не знатимемо, що з нею. І довіку, може, вже не побачимося.— Збили Василя (Мирний, IV, 1955, 208); Зате збити Костя з його думки мало кому вдавалося (Багмут, Щасл. день.., 1951, 15); // Спрямовувати що-небудь у певний бік. Віденці збивали журнал [«Громадський друг»] в бік «чистої теорії» (Кол., Терен.., 1959, 318); — Справді, мені видалось, що ви чимсь стривожені,— сказав їй Гонтар.— А знаєте чого? — нарочито збив мову на жарти Марко Іванович.— Бабське прокинулось (Баш, Надія, 1960, 469); // Підбивати на які-небудь учинки; підбурювати.— То ви нас на грабіж збиваєте? (Ле, Україна, 1940, 157); // Змушувати втрачати послідовність думки, якої-небудь дії. Коли ж тільки починав я таємну розмову, вона, як навмисне, збивала мене: то носом шморгне, то стусоне під бік свого сусіда (Вас., І, 1959, 185); // Змушувати помилятися; сплутувати. На таке зведе [Харко], що хоч би тобі тут п’ять дяків співало, то він усіх зіб’є (Кв.-Осн., II, 1956, 481); [Булава:] Ваш дорожній вигляд мене спочатку був збив. [Ярчук (добродушно):] І правда, я поки що мало схожий на столичну людину (Мик., І, 1957, 347); — Наука доказала вже багато: і походження людини, і походження світу. І ніщо не в силі збити цю науку, бо наука — це невгомонна праця розуму, мільйонів розумів… (Ірчан, II, 1958, 286).

Збива́ти (зби́ти) з пантели́ку (рідко з то́лку, діал. з пли́ву): а) виклика́ти замішання в кого-небудь; спантеличувати, дезорієнтувати, заплутувати. Він замість дійової допомоги одержує накази і рескрипти, які збивають з пантелику й заважають діяти в його умовах і становищі (Кочура, Зол. грамота, 1960, 96); Зайчиха як почала петляти по лісі туди-сюди — і зовсім збила їх з пантелику. Цього разу мисливці нікого не вбили (Ів., Ліс. казки, 1954, 36); Довго слідчий намагався збити з толку молодих революціонерів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 96); Усі одного зіб’ють з пливу (Сл. Гр.); б) змушувати кого-небудь поводити себе, діяти нерозумно. [Палажка:] Не дуже ти вбивай на того красня — Івана,— то непутяща людина: добра він тобі не принесе, а тілько зіб’є з пантелику (Мирний, V, 1955, 223); — Романе, яких я дівчат бачив у Галанті! — ..Гляди, хлопче, щоб ті пави не збили тебе з пантелику… (Гончар, І, 1954, 273); Збива́ти (зби́ти) з пуття́ кого — підбурювати на погані вчинки, псувати морально. Може, справді, чиїсь солодкі уста збили з пуття отого вбивцю, для якого вбивство вже навіть не ремество, а звичка? (Перв., Невигадане життя, 1958, 267); Збива́ти (зби́ти) з ро́зуму (глу́зду) — зваблювати, спокушати; штовхати на нерозумні дії. Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? Хто, як не він, стиду, честі позбавлений, Дівчину з розуму збив? (Граб., І, 1959, 607); [Наталя:] То спитайте його: чи я йому що роблю? [Шкандибиха:] Буде й того… Обпоїла чимсь, з глузду збила, та ще мало? (Мирний, V, 1955, 45).

8. Ударом, тертям стирати що-небудь.— Хто збив той напис, чи сперечник-владар, чи просто час потужною рукою, то невідомо (Л. Укр., І, 1951, 252); // Ударяючи, стираючи, псувати (інструмент, деталь і т. ін.); //Стоптуючи, псувати (підошви, підбори, взагалі взуття). Ви [піднявшись на літаку] залишили під собою те, на чому кілька десятків років збивали підметки, натирали мозолі (Вишня, І, 1956, 208); Чимало вже змінив [гармоніст] робіт за вік свій невеликий, в путях чимало збив чобіт і жовтих черевиків (Дор., Три богатирі, 1959, 14); // Ударяючи або тручи об що-небудь, ушкоджувати, зранювати (руки, ноги, шкіру на тілі і т. ін.). Збивав я пальці й рани пилом, гарячим пилом присипав (Сос., Так ніхто.., 1960, 31); Збити шию волові (Сл. Гр.); Де є камінь такий на шляху, щоб на нього не збили ми ноги? (Л. Укр., І, 1951, 291).

Збива́ти (зби́ти) но́ги — натомлювати, натруджувати ноги. [Луїза:] А ви якого дідька робите? хреститесь отут та молитесь, а я собі ноги збиваю за одним однісіньким горнятком маслянки (Л. Укр., IV, 1954, 251).

9. розм., рідко. Бити, ударяти чим-небудь по чомусь або одне об одне. Тимко щулився від вранішньої прохолоди і, щоб зігрітися, збивав батогом святу землицю (Тют., Вир, 1960, 90); Чути було, як козаки збивали померзлі руки, десь, видимо, танцював якийсь навприсядки (Ле, Наливайко, 1957, 53); // Молотити.— І не подавиться, клята! — казали одрадяни, слухаючи про те, що вона [молотарка] за день по сто кіп збиває (Мирний, IV, 1955, 248); Не встиг він збити й десяти снопів, як почув — скрипнула його старенька хвіртка (Цюпа, Назустріч.., 1958, 159); // Ударяючи, пригинати до землі, витолочувати, псувати посіви, городину, траву. Всі жита грозою збило; Полягла трава… (Граб., І, 1959, 61); // Стоптуючи, перетирати, м’яти що-небудь. Коні копитами збивали сніг (Чорн., Потік.., 1956, 81); // Прати праником. Між вербами незабаром затріщав праник.. Секлета стояла на камені й збивала полотно (Н.-Лев., IV, 1956, 217).

10. Певним способом виготовляти або обробляти що-небудь; // заст. Робити густішим, рівнішим готове домоткане сукно, обробляючи його в спеціальному пристрої. Сукновальня… Чого вона стоїть?.. Прийшлося тобі сукно збити і пхайся.. аж он на Сулу (Мирний, І, 1954, 198).

Зби́ти олі́ю — видавити, добути олію з насіння. — Олія кінчається…— В мене є ще трохи насіння. Треба збити,— вставила Марія (Руд., Остання шабля, 1959, 20).

11. тільки док. Сильно побити кого-небудь.— Збив [пан] мене — курці ніде клюнути!.. (Мирний, III, 1954, 164); Якщо доля скарає мене І тернисту простелить путь, Моє серце й на мить не здригне, Хоч камінням мене хай зоб’ють (Нагн., Вибр., 1957, 305).

12. Прибивати що-небудь одне до одного. Він розколював ножем сухі очеретинки, збивав їх гвіздочками, а потім кожну очеретинку обмотав червоним папером (Донч., Пісня.., 1947, 52); Він уже збив зрублене дерево в тугий сплав (Мур., Бук. повість, 1959, 31); // Виготовляти що-небудь з окремих частин, прибиваючи їх одну до одної. Вилізши з-під завалу, бійці кинулись у воду і за уламками човнів і барж почали збивати плота (Кучер, Зол. руки, 1948, 49); [Галі:] Цей Волошин навіть звичайну драбину не може збити, щоб не внести туди щось нове (Баш, Дніпр. зорі, 1953, 41); // розм., рідко. Будувати (про житло). От мені на очі викидають, що в нас хати нема, у сусідах живемо.— Щоб,— кажуть,— їм збити хоч такісіньку! (Барв., Опов.., 1902, 433); — Лісництво у нас потроху виписує людям дерево, то й зіб’єте собі якусь хавіру [хатку] (Стельмах, Правда.., 1961, 27).

13. Ударами, поштовхами складати, з’єднувати що-небудь докупи, в одне ціле. Каминецький збив ногою стружки в один кут і ліг на них горілиць (Вільде, Сестри.., 1958, 283); На дорозі знайшли клапоть свіжого, запашного сіна. Учитель мовчки нагнувся. Збив сіно в сніпок, зв’язав перевеслом і взяв під пахву (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 18); // Змушувати збиратися в одному місці, зганяти докупи. Вартові солдати хвилювались, підганяли етапників, збивали їх у тісну юрбу, лаялись (Донч., III, 1956, 41); Пан писар збив людей чимало, поприводив їх до присяги і зібрав до волості (Кв.-Осн., II, 1956, 267); Колони збили докупи і погнали в каменоломню (Сенч., Опов., 1959, 223); // Об’єднувати, згуртовувати (людей); створювати (організацію, загін і т. ін.). Прийшла енергійна людина, стала на чолі комуністів, перевернула все: збила актив, зібрала, запалила комсомольців (Вишня, День.., 1950, 55); Обговорювали [керівники] деталі великого плану, намічали людей, з яких би можна збивати міцну організацію (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 13); З батьком твоїм збили ми партизанський загін (Перв., І, 1958, 287); // Нагромаджувати, збирати (гроші, майно і т. ін.); створювати достатки. — Раз приповідав [панотець], що світ закінчиться! — обізвався знов Онуфрій.— Як закінчиться, то нащо гроші збивати? (Коб., II, 1956,49); Панки збивали маєтки на дурних наших процесах, а ми пеклися по судах, як оті нетлі у каганцях (Козл., Пов. і опов., 1949, 300); Тепер мені стало ясно, що тягнуло цього кремезного, хитрого діда, що серед лихих обставин умів збити собі достатки, до його химерного старого товариша (Вас., І, 1959, 146).

Збива́ти копі́йку (копійчи́ну) — збирати, відкладати гроші. [Петро:] Скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно! (Котл., II, 1953, 34); Він зіб’є якусь копійчину бувало Й чотири сеанси просидить в кіно (Перв., II, 1958, 310).

14. Ударами, поштовхами перемішувати, здіймати хвилі, збовтувати (воду або іншу рідину). На березі купались діти і збивали воду, аж піна стояла на ній (Коцюб., І, 1955, 41); Чого ж вода каламутна. Чи не хвиля збила? (Укр.. лір. пісні, 1958, 279); * Образно. Збив лісну тишу крилами нічний птах (Рибак, Зброя.., 1943, 46); // Легкими ударами розворушувати, робити що-небудь м’яким, пухким, пишним. Груня проворно, догідливо збиває свекрусі подушки (Горд., II, 1959, 221); Зіб’є [Вітя] кучері на голові, напустить їх хмарою на чоло (Вас., II, 1959,180); // Ударами, поштовхами здіймати, утворювати куряву, піну і т. ін. Маріора сіла — і коні, зігнувши від натягнених віжок шиї, помчались вулицею, збиваючи цілу хмару куряви (Коцюб., І, 1955, 187); Пароплав «Аргонавт», збиваючи піну колесами, з страшенним гуркотом відпливає від Одеси на Миколаїв (Думки про театр, 1955, 44); // кул. Перемішуючи, сколочуючи яку-небудь масу, робити її пінистою. Каструлю з яблучним пюре ставлять на лід і збивають [пюре] дротяним віничком (Укр. страви, 1957, 282); Збивати білки; // кул. Сколочуючи певну масу, виготовляти що-небудь (масло, крем, мус і т. ін.).— А це ще маслечка трохи, сама збила, і медку в баночці, візьми (Цюпа, Назустріч.., 1958, 238).

15. розм. Зчиняти що-небудь, супроводжуване галасом, шумом (бійку, сварку і т. ін.). Він ніколи із-за тих грошей не робив крику, не збивав бучі, боячися зрадитись перед людьми, що має багато грошей (Фр., VII, 1951, 83); — Зчинила [Одарка] такий крик-гвалт, що з другого двору пани почули і прибігли на той лемент.— Що тут таке? Чого ви, вражі сини, бійку вбили? (Мирний, IV, 1955, 167).

16. тільки док., діал. Розбити. Відносив її одіж до шафи, держачи в протягнених руках, обережно, буцім якусь скляну посуду, що боявся, аби її не збити (Март., Тв., 1954, 439).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 429.

вгору