ЗБЕЗСИ́ЛІЛИЙ, а, е, рідко.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до збезси́літи. Пропав! В ораторових очах порожнеча. Судорожно сіпає збезсилілими пальцями уявний курок (Довж., І, 1958, 59).

2. у знач. прикм. Слабкий, несильний. В кімнаті було повно диму, і десь з глибини він почув приглушене, збезсиліле хлипання дітей (Сенч., Опов., 1959, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 427.