ЗАЇ́ЗДИТИ, ї́жджу, ї́здиш, док., перех.

1. Змучити частою або тривалою і дуже швидкою їздою. [Куць:] Ну, й я ж віддячив їм! Найкращі коні на смерть заїздив; куплять — знов заїжджу (Л. Укр., III, 1952, 252); — Ну, заїздили гнідого! — Злазь, приїхали! — відхекувався Іскров (Бойч., Молодість, 1949, 4).

2. перен. Змучити безперервною роботою. Рятувати треба було цю покірну , роботящу жінку, бо заїздить її стара карга, виб’є з голови й те, що набула колись у технікумі (Збан., Малин. дзвін, 1958, 201).

3. Часто їздячи, збити, затоптати (землю, дорогу і т.ін.).

ЗАЇ́ЗДИТИ² див. заїжджа́ти².

ЗАЇ́ЗДИ́ТИ див. заїжджа́ти¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 132.