ЗАІРЖА́ТИ і ЗАРЖА́ТИ, жу́, же́ш, док.

1. Почати іржати, ржати (про коней). Приємний вогкий холод обхопив зразу Йона, коні весело заіржали, піднявши догори голови (Коцюб., І, 1955, 240); Сірий Семенів кінь, відчувши господаря, злегка заіржав (Ле, Хмельницький, І, 1957, 101); Заржали коні у темнім гаї (Рильський, II, 1960, 263).

2. перен., розм. Голосно, нестримно зареготати. Хлопці радісно заіржали (Вас., І, 1959, 122); — Хо-хо? — заржав хрипло поліцай (Збан., Єдина, 1959, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 130.