ЗАІРЖА́ВІТИ, іє і ЗАРЖАВІ́ТИ, і́є, док. Покритися іржею, ржею. Турбаєві здалося, що весь секрет Горбатюка — саме в цьому. Не повісив [шаблі], яв він, не дав заіржавіти… (Руд., Остання шабля, 1959, 85); [Сестра Мархва:] Іч, як замок заржавів.. Певно років з десять буде, як відпирався (Мирний, V, 1955, 108); * Образно. — Трудимось теж на совість. Бо краще вже згоріти на роботі, ніж заіржавіти від неробства (Гончар, Тронка, 1966, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 130.