ЗАІРЖА́ВІЛИЙ, ЗАРЖАВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до заіржаві́ти, заржаві́ти; // у знач. прикм. Дівча довго вовтузилося біля заіржавілого замка, шпортаючи в нім ключем (Досв., Гюлле, 1961, 36); В кутку стоїть заіржавіла бочка з-під гасу (Хижняк, Тамара, 1959, 158); О, сором мовчки гинути й страждати, Як маєш у руках хоч заржавілий меч (Л. Укр., І, 1951, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 130.