ЗАЯЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. Почати ячати; закричати (про лебедів і деяких інших птахів). Випливала лебедочка по воді, Дожидалась неминучої біди; Заячала, в воду вдарила крилом (Щог., Поезії, 1958, 100); Біля острова лунко викинувся сом і перелякано, крізь сон, заячали лебеді (Стельмах, Хліб.., 1959, 466).

2. Почати кричати, галасувати (про людей). Ще хотів юнак їй щось промовить, та навколо турки обступили, заячали наче хижі круки (Л. Укр., І, 1951, 388).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 423.