ЗАШУМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. Почати пінитися, вкритися піною. І доїть корівку стала Тьотя Поля в холодку. Молоко з руки упало, Полилось, зашумувало, В піну збилося пухку (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 59); * Образно. Боровому здавалось — в’їжджає не в село, а в кипінь і різноцвіття весни, котра ось-ось вихлюпнеться білим цвітом, зашумує сріблом рік (Грим., Незакінч. роман, 1962, 94).

2. розм. Те саме, що заброди́ти¹. * Образно. Бродильний елемент живе в суспільстві, його не вбити, Прийде час — і молоде вино зашумує знову (Кол., Терен.., 1959, 358).

3. Те саме, що зашумі́ти 1, 2. В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів (Л. Укр., III, 1952, 186); — Ру-ша-ю! Ру-ша-ю! Ру-ша-ю! — вигукнув пароплав і зашумував дужим гвинтом (Епік, Тв., 1958, 255); Натовп затих, але намить. Знов загув, зашумував (Головко, II, 1957, 158).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 419.