ЗАЧМЕ́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зачмели́ти.

2. у знач. прикм. Сп’янілий; очманілий. На другий день, коли він пішов по службі, а вона зосталася сама у хаті, їй пригадалося вчорашнє, і нестямно важкі думи облягли її зачмелену голову (Мирний, III, 1954, 381); Я тебе бачив, гуцуле. Бачив серед скаженої ріки на тяжкій.. роботі, бачив у свято зачмеленого, отруєного (Хотк., II, 1966, 376).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 409.