ЗАЧЕРВОНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Почати червоніти; набути червоного кольору. Зачервоніло над лісом небо, неначе кров’ю облилося; зачервоніла нижче од ліса в Росі вода (Н.-Лев., І, 1956, 68); Розрубав на ньому [козаку] вражий лях залізну сорочку. Зачервоніла сорочка (Довж., І, 1958, 260); // Вкритися рум’янцем, почервоніти. Очиці так і палають, щоки зачервоніли, а сама (Олена) і на ліжку не всидить (Кв.-Осн., II, 1956, 205); Настя нашвидку скінчила роботу, витерла об хвартух руки, вийняла лист… Лице спалахнуло, зачервоніло, як огонь (Вас., II, 1959, 198).

2. Виділитися своїм червоним кольором. Зелена по пояс трава вкривала степи, вихрилась, слалась і, як море, грала; набіжить вітерець, покотиться хвилею, нахилить, розіб’є її, і вона зажовтіє, заголубіє й зачервоніє квітами (Стор., І, 1957, 333); Вилетіли сови, вибігли шакали, І ревуть, і виють, і шукають тіла… Полилися сльози, кров зачервоніла… (Олесь, Вибр., 1958, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 402.